Моє село з духм’яними садами,
Біля очей суха долоня мами…
Сорочка вишиванка і калина - 
Це сама найрідніша Україна.

Надвечір цвіркунів далеко чути…
В траву шовкову впасти і заснути.
Яка ж в землі рідненькій, друзі, сила,
Що, буцімто, ростуть у мене крила.

Садка ледь-ледь зелене шепотіння,
Мережива на сонці павутиння.
Рум’яний  подих теплої хлібини - 
Це частка теж моєї України.

Крізь коси верб проміння сліпить очі,
Фіалок подих стелеться до ночі.
Рожевим паничем кущі увиті,
Подібного не бачив я у світі.

Над гаєм перша зірка засвітилась,
З дітьми лелека крилами укрилась.
А очі неба стали сині-сині,
Таке буває лиш на Україні.

          Скільки виникає приємних спогадів і вражень, коли чуєш це рідне серцю і душі слово. Червоне - це назва нашої Батьківщини. Червоне – це шкільні роки, дитячі мрії. Червоне – це батьківське тепло, материнська любов. Червоне – це все те, що тривожить душу і радує серце, особливо тоді, коли знаходишся далеко від рідного села… Ми всі звикли до того, що село Червоне – це наше рідне Червоне. Це- кемпа, це- Кармелюкова криниця, це- Свято- Покровська церква, це- школа, це-бібліотека… . 

    Наш сайт, створений саме для Вас. Давайте удосконалимо його разом.

                                                     З повагою: Сергій Фрецюк