У 2002 році вінницьке  видавництво «Континент- прим» надрукувало книгу Федора Присяжнюка

 «Аероплан». Упорядкування, а також вступна стаття написана викладачем Вінницького педуніверситету А.М.Подолинним.

  Ця збірка містить твори автора, відомого лише в його рідному селі Червоному, та й то не всім. Однак, вони становлять певний інтерес для широкого кола читачів щедрістю і природністю оповіді, мальовничими описами селянського побуту кінця ХІХ – початку ХХ ст., своїм ідейним змістом. 

    

     Народився Ф.С.Присяжнюк у 1869 році в с.Грабівцях. У його матері Теклі разом з ним було 10 дітей – 5 дівчаток і 5 хлопчиків. Четверо з них померли малими. Про свої дитячі та юнацькі літа поет докладно розповів сам у віршованій біографії.

     Родина їхня жила не бідно й не заможно. Батьки виховували дітей у праці й пошані до Бога. Діти, скажімо, постили разом з дорослими. Федір щосереди і п’ятниці не пив молока.

                               Мені здавалося, що над

                                                                   молоком

                              Стоїть Бог з піднятим

                                                                   кулаком.

     Він був старшим серед дітей, добрим, тямущим, беручким до діла. По восьми роках поганяв волів у плузі, водив коней на боронуванні, наймався до пана чи попа на різну роботу. Але його тягнуло до школи, до науки, саме тут йому сонце світило. Тому впросився до школи, не маючи ще навіть семи років. Відтепер щозими ходив на уроки. Учив буквар, на             шосту зиму взявся за часословця. Але писати не вмів. На його щастя, до села прибув новий дяк з матір’ю та меншим братом – ровесником Федора. Вони й навчили хлопця письма та кількох арифметичних дій…

    Довідавшись, що в недалекій Плебанівці, є незвичайна школа, після закінчення якої могли й учителем поставити, він рушає до тієї школи. Учитель спочатку не повірив, що отакий паруб’яга хоче вчитися у школі, де на лавах сидять підлітки, потім усе-таки влаштував йому іспит і в кінці, порушуючи шкільні правила, зарахував юнака до останнього класу.

     6 травня 1891 р. прибув інспектор, з’явився священник – почалися іспити. Ф.Присяжнюк отримав похвального листа. Мав він тоді 22 роки. За порадою вчителя, просить у відповідних інстанціях призначити його вчителем і отримує таке призначення в рідне село, де водночас почав служити дяком у церкві.

     У селі до цього часу розповідають, що був це чоловік всебічно обдарованим: окрім віршування, малював олійними фарбами, знав нотну грамоту, грав на скрипці, гарно співав.

У сільській церкві зберігається дещо з його малювання, а довкола росли посаджені ним ялини.

     Учителював Федір не лише в Грабівцях, а й у сусідніх селах- Гораї, Чубачівці, Володіївцях, Шипинках, Кошаринцях, Перепільчинцях – аж до початку другої світової війни.

     Помер 9 січня 1949 року на 80 році життя.

     Кращий твір сільського поета «Аероплан» присвячений незвичайній події 1914 р. коли селяни Грабівців уперше побачили літак, могли зблизька роздивитися його: мабуть через якісь неполадки в моторі він сів за селом. Цій поезії властивий несилуваний, доброзичливий гумор. Називаючи своїх земляків справжніми іменами, приписуючи їм дії, явно фантастичні, і вкладаючи їм в уста слова, яких вони, мабуть, не говорили, автор не боїться образити їх. Він писав для сміху, і слухачі це чудово розуміли. Тим більше, що український люд особливо схильний до жарту, легкого глузування, іронії. Поет кепкує над усіма: старими й малими, жінками й чоловіками, жебраками  і економами. Лише одного разу сміх обривається трагічним дисонансом у рядках, йдеться про війну і смерть:

                       Стара баба Тарасиха

                       Стала збоку й плаче стиха:

                        - То з цього аероплана

                        Забило мого Штефана?

     «Аероплан» не має поетичного завершення. Кінець вірша – то кульмінація селянського переляку і водночас поетових книпів: молодиця Тетяна Дубнячка цілу ніч просиділа в чужій клуні, боячись того страшного літака.

     У цьому та інших віршах Федора Присяжнюка бачиться неперервна традиція усного ліричного епосу, творів «мандрівних дяків», зокрема гумористичної спадщини народу. Цінні вони й тим, що містять багато подробиць етнографічного характеру. Читач може спостерігати, чим займалися люди в селі, як жили, спілкувалися між собою.

В «Аероплані» виразно відтворено психологію селян, їхній спосіб мислення, характер уявлень, тощо. Чимало своєрідного знайде у вірші і той, хто цікавиться подільським говором.