Червоний обоз з Червоного…Одного разу на адресу Копайгородської селищної ради надійшов цінний пакет з столиці.У ньому були копії різних документів і фотографій далеких довоєнних років. По-своєму розпорядилися цим скарбом у селищній Раді- закрили у сейфі. Лежали б вони там і донині, якби не згадав про нього Г.І.Оліянчук. Особливо зацікавив його знімок, на якому
далекий його автор вивів не каліграфічним почерком: «IV-й пленум Копайгородского
Р.В.К. Могилівщина. 1.IX.1923 р. (в час прийняття червоний обоз с.Червоного)». В грудні
журналіст Г.І.Оліянчук друкує в газеті «Червоний промінь» статтю «Два кольори в
нашому житті».Він пише: «Два кольори… Червоний- це надія, радість і життя. Чорний-
смуток, журба, тривога. Вони тісно переплітаються в нашому житті як у вишиванці
на сорочці»…. Журналіст вирушає в с.Червоне, де на
нього й справді чекала пошукова вдача… Наче підштовхувала його доля, поспішай,
бо не встигнеш. Дуже хотілося знайти тих, хто був у червоному обозі. Все
виглядало урочисто й символічно:перший колгоспний хліб з села Червоного. Отож
не гаяв я часу. На щастя, зустрівся з давнім знайомим І.П.Ліщенком…Він впізнав
на фото свого батька, одного з зачинателів колгоспного руху в селі. - А
ось майже поряд з червоним знаменом,- каже він,- стоїть вусатий дядько. – Це
Петро Антонович Анжієвський. Колись від батька свого чув, що він був першим
комуністом у нашій окрузі. Прикро, але не залишилося в селі прямих нащадків
Анжієвського. …Долаючи кучугури і пагорби, добралися
до оселі Кирила Семеновича Присяжнюка.Зайшли до хати. Господар не знав мене і
не міг одразу впізнати І.П.Ліщенка. Погано вже бачить. Але коли переповіли йому
сюжет старого фото, почав згадувати, маючи напрочуд, ще добру пам’ять. Самому Кирилові Семеновичу пішов уже
92-й рік, і всякого він звідав і побачив. -Авжеж, пам’ятаю, на порозі 1929 року з ініціативи голови комнезаму
П.А.Анжієвського у нашому селі було створено колгосп. Всі ми тільки й думали
про майбутнє життя, тому й назвали його «Нове життя». Так от,
після перших колективних жнив, восени того ж року, ми направили в тодішній
райцентр Копайгород свою червону валку. Підводами везли напродаж аж 300 пудів
хліба! Яке це було багатство на той час… На запитання, а хто ще був серед червоно
обозників, старожил відповів: -Тоді, пригадую, був батько Галини Довгань
–Олександр Заєць, батьки чи діди Ковальчуків, Голішевських. … Таким був перший хлібний обоз із села
Червоного. Невідомий фотограф зафіксував для нащадків обличчя тих, хто ламав
старі підвалини і торував нове, незвідане. В ті далекі роки змінили люди і
назву свого села. З Грабовець воно перетворилося в Червоне… - Дивлюсь на цей знімок, і мене охоплюють
одночасно два почуття: радість і смуток. Безперечно, змінилося життя на селі.
Шкода- не всі дожили до сьогоднішніх днів з колишніх комунарів «Нового життя».
Побачили б вони, що їх внуки зібрали торік з кожного гектара рівно стільки хліба, скільки відвезли вони першим червоним обозом…* (Автор В.Зеленюк) *Вінницька
правда.-1991.-19 січня.
|
Меню сайту
Годинник
Пошук
Відео
Акваріум
Пошук
Радіо
Відправити sms
.
|