Четвер, 28.03.2024, 22:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Червонівська сільська бібліотека

Берека

      Цьому незвичайному дереву було більше 200 років. Невідомо звідки зернятко попало в Червонівський ліс, чи то птахи принесли, а можливо вітер, але дерево було одним таким на всю округу. Навесні дарувало приємну прохолоду своїми вітами, влітку- буяли ніжним ароматом густі щитовидні суцвіття білих квітів, восени годувало птаство своїми ягодами, які були спочатку червонувато-жовті, потім ставали буруватими з жовтими цяточками.

     Неподалік біля яру стояла хатина, в якій жив лісничий. Були тут і дві глибокі криниці з смачною прохолодною водою.

     Частина лісу була засаджена старезними товстими грабами, які незабаром зрізали, а пні повикорчовували.

     Було те ще до Жовтневої революції. Місце це і зараз називається зрубами. Селяни розрівняли землю, почали сіяти там пшеницю та жито.

     Можливо тому, що росли старезні граби, можливо тому, що село належало пану Грабовському, а може і те і інше лягли в основу назви села- Грабівці, яке 22 червня 1922 року було перейменовано у с. Червоне.

     Головою місцевої сільської ради був на той час Вахніцький, який потім перейшов працювати головою Копайгородської селищної ради.

     Багато разів проходило прорідження лісу, але береку завжди залишали. Біля неї стояв великий деревяний хрест. Старі люди знали його походження. Трохи пізніше біля береки односельчани спіймали двох вовченят, яких, звісно, відпустили до лісу.

     Жахлива історія сталася тут приблизно в 1919- 1920 роках. Як розповідають старожили, тоді було дуже спекотне літо. Косили збіжжя: жито, пшеницю, овес.

     Відправила одна жінка свого чоловіка й сина за снопами. Шмат поля їхнього якраз впирався в ліс, де росла берека. Запрягає чоловік коні, сідають вони з 12- літнім сином в гарбу і поїхали на поле. Працювали довго, стомилися. Батько розпріг коней, спутав і пустив пастися. Сам ліг біля гарби й задрімав. Хлопчик побіг до лісу. Скрізь сон хазяїн почув, що хтось розпутує його коней, хоче вкрасти. Припіднявся, побачив свого односельчанина Пантелеймона. Розпочалася сварка. Бандит вихопив пістолета і застрелив чоловіка. Хлопчик побачив те все та й почав плакати. Щоб не залишити свідка Пантелеймон біля береки застрелив і дитину. Сам забрав коней і пішов додому, тварин по- дорозі залишив у односельчанина.

     Тим часом жінка наварила обід, чекає чоловіка з сином додому, а їх немає. На вечерю також ніхто не прийшов, вже й ніч надходить. Вранці вона побігла на поле і застала страшну криваву картину.

     Кинулася небога до сільського старости. Що ж робити? Як знайти бандита. Зібрали сходку села, вирішили зібрати грошей. Давали хто скільки міг. Викликали на ці гроші з області міліцію із собакою.

     Пес прибіг, понюхав хлопчика та дядька і пішов далі по сліду. Привів він слідчих до самої хати Пантелеймона.

     Односельчани усі зібралися в центрі села. Собака обнюхав всіх і поклав свої лапи на груди Пантелеймона. Люди перемішалися, але собака всеодно знайшов вбивцю.Забрали його до сільської ради. Жорстоко били та садили на дошку, в якій були забиті цвяхи, щоб признався у скоєному. Помер вбивця, і викинули його, як собаку, під пліт. Прийшли сусіди до його жінки Катерини, щоб та забрала чоловіка і поховала його. Вона відмовилася. Лише рідний брат захоронив його на канаві біля сільського кладовища…

      Понад 200 років стояло це старе дерево. Багато історичних подій бачило воно. Літали над ним лелеки, пташки тут часто співали, обмивали дощі… А ось останньої грози берека перенести не змогла. Сильний дощ линув на її плечі, град пооббивав гілля. Від сильного напору вітру дерево скрипнуло в останній раз і почувся лісі жалібний стогін. Тріснув стовбур і дерево впало додолу…* (Сергій Фрецюк)

      ------------------------

*Подільський край.-1997.-2 вересня

                                                                             

Меню сайту
Годинник
Пошук
Відео
Акваріум
.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Радіо
Відправити sms
.