Нещодавно до нас у бібліотеку зайшов молодий чоловік. Він протягнув мені паспорт.Читаю: «Грабовецький Володимир Миколайович». Познайомились. Виявляється це-правнук Івана Грабовецького, пана, який був власником села Грабівці (тепер Червоне) дуже багато років тому.

Судячи з історичних джерел рід Грабовецьких є древнім , українським з Франківщини.

        Цитуємо М.Грушевського книгу «Барське староство»:

«Грабовцы от м. Копайгорода в 7 верстах и от такой же ж.д. станции по Новоселецкой линии в 12 верстах. Село расположено на покатости, в местности здоровой, с суглинистой почвою. В  исторических документах оно упоминаетсятв перечне сел. 1599г. и принанадлежало  Ивану Грабовецкому, который получил его от Замойского.

     Подальша доля самого Івана Грабовецького нажаль невідома.  А його син, дід Володимира Миколайовича, був сотником в Краковському воєводстві. Похоронений він у с.Красилівка Ставищанського району Київської області.

В "Археологической карте Подольской губернии" Ю.Й. Сіцінського (1901 р.) є теж згадка про село:

Могилевский уезд. Грабовцы. Въ 2 верст. отъ села по направленію къ с. Кацмазову городище. Помещено на высокомъ месте, на берегу рч. Гнилой. Длина городища 50, �?ирина 21, а окружность 150 саж. Форма овальная. Поверхность холмистая, частью распахивается. Съ с. и з. сохранился валъ, окружав�?ій городище, длиною въ 80 саж., �?ириною въ некоторыхъ местахъ до 12 саж. Городище повреждено рч. Гнилой. (текст документу збережено)

   Володимир Миколайович Грабовецький є власником і працює директором одного з деревопереробних підприємств Києва.

    Він дав мені номер телефону свого родича- ректора Лвівського університету Грабовецького Володимира Васильовича, який знає багато цікавих історичних моментів.

    Ми поїхали на шикарному Лексусі до нинішнього приміщення школи- маєтку пана Грабовецького. «Добре,-каже- що в ньому навчалися діти, а не зробили стайню..»

Я показав дерева, які залишися з панського парку. Це- Гледичія (лат. Gleditsia) — рід дерев сімейства Бобові, що  походить із Північної Америки, Азії та Африки.

Рід названий в честь Готтліба Гледича (нем. Johann Gottlieb Gleditsch, 1714—1786), німецького лікаря і ботаніка, директора Берлінского ботанічного саду.

Що цікаво, що наша вчителька Щур Оксана Степанівна змогла виростити молоду гледичію з насіння, яку разом з учнями місцевої школи посадили поруч.

Цікава історія дерену, посадженого панною. Більше 60 років тому у нього влучила блискавка, яка розколого його навпіл. І з маленької гілочки, що залишилась на стовбурі зараз красується здоровий кущ.

Ця пані,  за легендою, закопала по чотирьом кінцям села  обереги для того щоб його оминали стихійні лиха. І справді коли на каришківському полі усе побив град, то Червоне він обминув, були також й іншіи цікаві випадки.

За приміщенням школи ростуть старезні липи, тут стояла бесідка і кожного ранку пани Грабовецькі в ній пили каву.

    Потім Володимир Миколайович поїхав по справах у Вінницю а далі у Польщу, але обіцяв обов’язково зі всією родиною повернутися. Він подякував односельчанам за те, що бережуть пам’ять про Івана Грабовецького, свого прадіда,  колишнього власника нашого села.