Червоний обоз з Червоного

      …Одного разу на адресу Копайгородської селищної ради надійшов цінний пакет з столиці.У ньому були копії різних документів і фотографій далеких довоєнних років. По-своєму розпорядилися цим скарбом у селищній Раді- закрили у сейфі. Лежали б вони там і донині, якби не згадав про нього Г.І.Оліянчук.

     Особливо зацікавив його знімок, на якому далекий його автор вивів не каліграфічним почерком: «IV-й пленум Копайгородского Р.В.К. Могилівщина. 1.IX.1923 р. (в час прийняття червоний обоз с.Червоного)».

В грудні журналіст Г.І.Оліянчук друкує в газеті «Червоний промінь» статтю «Два кольори в нашому житті».Він пише: «Два кольори… Червоний- це надія, радість і життя. Чорний- смуток, журба, тривога. Вони тісно переплітаються в нашому житті як у вишиванці на  сорочці»….

       Журналіст вирушає в с.Червоне, де на нього й справді чекала пошукова вдача… Наче підштовхувала його доля, поспішай, бо не встигнеш. Дуже хотілося знайти тих, хто був у червоному обозі. Все виглядало урочисто й символічно:перший колгоспний хліб з села Червоного. Отож не гаяв я часу. На щастя, зустрівся з давнім знайомим І.П.Ліщенком…Він впізнав на фото свого батька, одного з зачинателів колгоспного руху в селі.

    - А ось майже поряд з червоним знаменом,- каже він,- стоїть вусатий дядько. – Це Петро Антонович Анжієвський. Колись від батька свого чув, що він був першим комуністом у нашій окрузі. Прикро, але не залишилося в селі прямих нащадків Анжієвського.

       …Долаючи кучугури і пагорби, добралися до оселі Кирила Семеновича Присяжнюка.Зайшли до хати. Господар не знав мене і не міг одразу впізнати І.П.Ліщенка. Погано вже бачить. Але коли переповіли йому сюжет старого фото, почав згадувати, маючи напрочуд, ще добру пам’ять. Самому Кирилові Семеновичу пішов уже 92-й рік, і всякого він звідав і побачив.

      -Авжеж, пам’ятаю, на порозі 1929 року з ініціативи голови комнезаму П.А.Анжієвського у нашому селі було створено колгосп. Всі ми тільки й думали про майбутнє життя, тому й назвали його «Нове життя».

Так от, після перших колективних жнив, восени того ж року, ми направили в тодішній райцентр Копайгород свою червону валку. Підводами везли напродаж аж 300 пудів хліба! Яке це було багатство на той час…

    На запитання, а хто ще був серед червоно обозників, старожил відповів:

   -Тоді, пригадую, був батько Галини Довгань –Олександр Заєць, батьки чи діди Ковальчуків, Голішевських.

    … Таким був перший хлібний обоз із села Червоного. Невідомий фотограф зафіксував для нащадків обличчя тих, хто ламав старі підвалини і торував нове, незвідане. В ті далекі роки змінили люди і назву свого села. З Грабовець воно перетворилося в Червоне…

     - Дивлюсь на цей знімок, і мене охоплюють одночасно два почуття: радість і смуток. Безперечно, змінилося життя на селі. Шкода- не всі дожили до сьогоднішніх днів з колишніх комунарів «Нового життя». Побачили б вони, що їх внуки зібрали торік з кожного

гектара рівно стільки хліба, скільки відвезли вони першим червоним обозом…* (Автор В.Зеленюк)

                                   *Вінницька правда.-1991.-19 січня.